Четверте слово Ісуса на хресті – джерело довіри

На шляху довіри

Четверте слово Ісуса на хресті – джерело довіри

«Eli, Eli, lema sabachtani – Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Мт. 27,46), (Мр. 15,34). Матей та Марко подають нам ті слова, які Христос викрикнув о дев’ятій годині. Це слова, які Ісус промовляє до наших страхів перед самотністю та покинутістю. 

     Цей голосний виклик Ісуса споконвіків турбував богословів. Як може Син Божий почуватися покинутим своїм Отцем? То Ісус почувається не лише покинутим учнями, а й самим Богом? Господь не втрутився у злочинні знущання римлян? Матей зображає нам страсті Христові так, ніби Бог відсутній у них. Бог не заступився. Не втрутився. Виглядає, що Він передав свого Сина в руки грішників...

      Проте, посеред цієї відсутності Бога, Ісус до Нього звертається. Це перший стих Псалма 22. Розпач, розчарування, мовчання Бога: «Боже мій, кличу я вдень – не відповідаєш, а й уночі я теж не вгаваю…». Ісус цитує псалом. Очевидно, Ісус процитував увесь псалом. В вірші 11 є такі слова: «На тебе я був зданий від утроби, від материнського лона ти єси Бог мій». Єврейською це звучить: «Eli atta», натомість, «Elia ta» – означає «Іллє, прийди». Тому всі сказали: «Він Іллю кличе». Це фонетично схожі вирази. Якщо ж справді Ісус молився увесь псалом, тоді таємниця Його смерті відкривається нам по-новому. У вірші 25 пише: «Бо він не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до нього - слухав». Закінчується цей псалом словами: «прийдуть, оповістять про Його добрість народові, що має народитись: Таке вчинив Господь!» (Пс. 22,30). Народові, що маєнародитись. Це ми тепер - той народ...

    Ісус чітко показує нам, що Він довіряє, що навіть у час смерті не сумнівається у тому, що Господь Його огортає, і що Його смерть з любові стане зціленням для всього людства. 

   Поміркуймо над криком покинутості. Якщо навіть на мить Ісус відчув себе покинутим, скрикнувши сильним голосом до Отця, то цим закликом заохочує нас не перестрибувати свого почуття залишеності, не заглушувати його, а пережити, пропустити цю самотність через себе. Ми відчуваємо самотність. Зазвичай, коли найбільше потребуємо підтримки інших, її немає. Ми боїмося самотності. Нас справді можуть покинути люди. Цей страх родом з дитинства, з певного досвіду самотності. Батьки залишали нас, а ми кричали. Крик Ісуса на хресті підбадьорює нас протистояти цьому страхові. Бог нас ніколи не залишав. 

    Проте, буває таке відчуття, наче навіть Бог нас покинув, не хоче втрутитися, не хоче допомогти. Тут молитва потребує скарг та обвинувачення. Лише коли ми наберемося сміливості щиро обвинувачувати Бога, наша покинутість переміниться в довіру. Якщо щиро це зробимо, то усвідомимо, що Він насправді НІКОЛИ нас не покидав.

     Пам’ятаймо, що всередині нас є не лише страх самотності, але й джерело довіри. Проте, добратися до цього джерела можна лише тоді, коли ми перейдемо свої страхи, свої емоції, що лежать на дні душі. Христос кричить до Отця про своє самотність, яка перетворюється в довіру. Ісус видихнув на хресті свого духа, щоб ми його могли вдихнути. Щоб і ми навчилися так довіряти Отцеві, як Він довіряє.

Молитва

Ти - єдиний Вчитель справжньої довіри. Навчи мене довіряти Тобі. коли мені страшно і самотньо - дай збагнути, що Ти завжди поруч. Амінь.

с.Юліана

зображення: https://www.google.com.ua/search