«Dipso», або «sitio» - «Спраглий я» (Ів. 19,28). Знову ж покликаємося на псалом 22, 16: «Язик мій прилип до горлянки». Псалом 69, 22: «Вони клали полин мені до страви, і в згазі моїй напували мене оцтом». Для Івана смерть Ісуса не була поразкою, а сповненням Писання та пророцтв.
У спразі Христос солідарний з людством. Тут Він відчуває єдність із самарянкою, яка просила в Нього води живої, щоб повік не хотіти пити: «Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (Ів. 4, 14).Спраглий Ісус на хресті втамовує людську спрагу тої любові, яка ніколи не минає.
І ще одне значення спраги Ісуса: Він спраглий людини. Ісус тужить за тим, щоб людина повірила, що Він відкриє її очі на таємницю Божої любові, яка сповниться тут, на хресті. Він прагне, щоб людина спрямовувала своє спрагу до Бога і досвідчувала втамування своєї спраги та своїх прагнень у Бозі.
Ісус п’є оцет, який Йому простягають. У цьому оцті Він п’є гіркоту всього людства. Саме тут Він визволяє людину від отрути згірчених почуттів. Отці Церкви порівнюють цей момент із гіркими водами Мери, яку Мойсей перетворював у солодку своїм жезлом. Так само Ісус своїм хрестом осолодив гіркі води нашої злості, наших розчарувань, страхів, відкинень. Христос своєю спрагою врятував нас від спраги справжньої любові, даруючи її нам вповні. Тут п’яте слово Ісуса вказує нам на джерело переміни – у Євхаристії ми переживаємо переміну води та вина на тіло та кров Ісуса. Він бере на себе гіркоту та кислоту нашого буття.
Часто ми незадоволені собою, прагнемо змін, що часто супроводжуються агресією. Іншою є переміна, що отримуємо її від Бога, вона ніжна і тиха, вона пливе з Божих рук, який знає, як краще змінювати нас. Ісус випиває всю цю мою гіркоту і перетворює в собі, очищує, показуючи мені той образ, яким Господь мене сотворив. Тим, що випиває чашу гіркоти, Ісус втамовує мою спрагу і глибоке бажання чистоти, ясності, щирості.
Спрага – це по-людськи. Коли вип’ємо ковток води, почуваємося бадьорими, ковток вина – відчуваємо радість життя. Спрагу слід обов’язково втамувати. Пам’ятаймо про спрагу нашої душі, її відчуємо лише в тиші, лише під хрестом Ісуса. Тут ми почуємо від Ісуса, що тільки Він втамує нашу спрагу справжньої любові і справжнього життя. Євхаристія – місце, в якому Він має нагоду нагодувати та напоїти нас життям.
«Eli, Eli, lema sabachtani – Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Мт. 27,46), (Мр. 15,34). Матей та Марко подають нам ті слова, які Христос викрикнув о дев’ятій годині. Це слова, які Ісус промовляє до наших страхів перед самотністю та покинутістю.
Цей голосний виклик Ісуса споконвіків турбував богословів. Як може Син Божий почуватися покинутим своїм Отцем? То Ісус почувається не лише покинутим учнями, а й самим Богом? Господь не втрутився у злочинні знущання римлян? Матей зображає нам страсті Христові так, ніби Бог відсутній у них. Бог не заступився. Не втрутився. Виглядає, що Він передав свого Сина в руки грішників...
Проте, посеред цієї відсутності Бога, Ісус до Нього звертається. Це перший стих Псалма 22. Розпач, розчарування, мовчання Бога: «Боже мій, кличу я вдень – не відповідаєш, а й уночі я теж не вгаваю…». Ісус цитує псалом. Очевидно, Ісус процитував увесь псалом. В вірші 11 є такі слова: «На тебе я був зданий від утроби, від материнського лона ти єси Бог мій». Єврейською це звучить: «Eli atta», натомість, «Elia ta» – означає «Іллє, прийди». Тому всі сказали: «Він Іллю кличе». Це фонетично схожі вирази. Якщо ж справді Ісус молився увесь псалом, тоді таємниця Його смерті відкривається нам по-новому. У вірші 25 пише: «Бо він не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до нього - слухав». Закінчується цей псалом словами: «прийдуть, оповістять про Його добрість народові, що має народитись: Таке вчинив Господь!» (Пс. 22,30). Народові, що маєнародитись. Це ми тепер - той народ...
Ісус чітко показує нам, що Він довіряє, що навіть у час смерті не сумнівається у тому, що Господь Його огортає, і що Його смерть з любові стане зціленням для всього людства.
Поміркуймо над криком покинутості. Якщо навіть на мить Ісус відчув себе покинутим, скрикнувши сильним голосом до Отця, то цим закликом заохочує нас не перестрибувати свого почуття залишеності, не заглушувати його, а пережити, пропустити цю самотність через себе. Ми відчуваємо самотність. Зазвичай, коли найбільше потребуємо підтримки інших, її немає. Ми боїмося самотності. Нас справді можуть покинути люди. Цей страх родом з дитинства, з певного досвіду самотності. Батьки залишали нас, а ми кричали. Крик Ісуса на хресті підбадьорює нас протистояти цьому страхові. Бог нас ніколи не залишав.
Проте, буває таке відчуття, наче навіть Бог нас покинув, не хоче втрутитися, не хоче допомогти. Тут молитва потребує скарг та обвинувачення. Лише коли ми наберемося сміливості щиро обвинувачувати Бога, наша покинутість переміниться в довіру. Якщо щиро це зробимо, то усвідомимо, що Він насправді НІКОЛИ нас не покидав.
Пам’ятаймо, що всередині нас є не лише страх самотності, але й джерело довіри. Проте, добратися до цього джерела можна лише тоді, коли ми перейдемо свої страхи, свої емоції, що лежать на дні душі. Христос кричить до Отця про своє самотність, яка перетворюється в довіру. Ісус видихнув на хресті свого духа, щоб ми його могли вдихнути. Щоб і ми навчилися так довіряти Отцеві, як Він довіряє.
Молитва
Ти - єдиний Вчитель справжньої довіри. Навчи мене довіряти Тобі. коли мені страшно і самотньо - дай збагнути, що Ти завжди поруч. Амінь.
Третє слово Христа беремо з Євангелія від Івана. Ісус звертає його до своєї Матері та до улюбленого учня: «Жінко, ось син твій», «Ось матір твоя» (Ів. 19, 26,27). Ось тут картина нас усіх. Слово, яке Ісус промовляє тут до двох рідних Йому людей, Він промовляє і до нас сьогодні – до браку відносин між нами, до нашої нездатності творити стосунки між собою, до страху перед стосунками, страху перед тим, що нашу дружбу і любов можуть просто розбити.
Ісус передає Матір Учневі, але не фізично, а внутрішньо, глибоко в серце. Ось, передаю свою матір твоєму серцю. Ось, передаю Матір Божу людині і людину - Матері Божій. На хресті Ісус поєднує непоєднуване: небо із землею, людину з Богом, побожне із світським. Відтепер Божественне і людське живуть в одному серці. І ця єдність в мені є передумовою того, що я можу сміливо вийти назустріч своєму ближньому, не боятися відкрити своє серце.
Тут перед нами стоїть Марія. Вперше ап. Іван показує її на весіллі у Кані Галилейській, а востаннє – тут, під хрестом. Марія – Мати переміни, перевтілення. На весіллі вона підштовхнула Ісуса до переміни води у вино, а тепер стає свідком сповнення, звершення усієї переміни. Смерть на хресті також є сповненням, завершенням весілля. На хресті сповняється те, що вперше засяяло на весіллі – Божество Ісуса, Його Божа любов до всього людства. Тут Ісус погодив усі розбіжності світу, тут зцілив їх. На весіллі в Кані Марія була воротами, через які Христос прийшов у світ, а під хрестом вона є воротами, через які Він іде до Царства свого Отця. Марія, Мати – образ народження нової людини, яке стає можливим через смерть Ісуса тут, тепер, на хресті. Якщо вдивлятимемося у Христовий хрест, зможемо народитися заново, як улюблений учень, отримати Матір, отримати нове життя.
У Євангелії від Івана чоловіки завжди стоять у протистоянні з Ісусом, а картини із жінками – Марта, Марія, самарянка – це картини, сповнені любові. Коли Ісус передає свою Матір учневі – показує свою велику любов до всього людства. Він віддав найдорожче, що було в нього на цьому світі. Ми ж маємо прийняти Марію – джерело Божої любові – у свій дім, як просить нас Ісус на хресті. Прийняти у свій внутрішній дім, у своє серце. Тоді будемо здатні любити, тоді позбудемося страху, що щось зовнішнє може перекреслити нашу любов. Джерело любові є всередині нас. Його ніхто не здатний відібрати.
Впустімо в свою душу це третє слово Ісуса на хресті. Нехай те джерело любові, яку живе у нас, заб’є з новою силою. Вдивляймося у хрест Ісуса, в Його Матір та учня. Нехай те слово увійде у нашу свідомість, наповнить наші думки, слова та вчинки. Впустіть те джерело до своїх почуттів, тоді ми станемо здатними будувати стосунки з людьми, зв’язки дружби, подружні зв’язки. Мати і Син – це терміни стосунків, міцних зв’язків. На хресті стає видимим те, що справжніми людьми ми стаємо тоді, коли вступаємо у стосунки з іншими людьми. Водночас, хрест, під яким стоїть Мати та учень, є знаком надії, що наші зруйновані стосунки можуть бути зціленими, Господь своєю любов’ю може і хоче поєднати наші розбіжності.
P.S. А я насправді Її зовсім не знаю. Я ніколи не думала про Її останню характеристику з уст Апостола. А тепер вона не дає мені спокою, голосить про себе в моїх думках: «ніколи не минає». Ніколи… Не стирається часом, не припадає пилом, для неї немає відстані, для неї немає значення. Вона може тебе не бачити, може не чути. От тільки забути не може. Її не спалити вогнем, не втопити в стихіях, не заморозити. Ніколи не минає, ніколи. Благородна. Вона не має нічого спільного зі зовнішнім, у неї дивні вибори, дивні методи, незрозумілі. Її сила у вірності, Її простір у вічності. Люди помилково плутають Її зі закоханістю, потягом, пристрастю. Вони, як і я, не знають Її. А вона до прозорості чиста, Її не турбує думка людей. Вони назвали Її дивним словом «Любов», але перше Її ім’я їй личить більше: «Бог». Ніколи, ніколи не минає…
Молитва
Боже Любові і вірності! Боже надії та сповнених обітниць! Навчи і мене любити. Амінь.
Друге слово Ісуса, яке подає нам апостол Лука – це слово потіхи: «Істинно кажу тобі: сьогодні будеш зі мною в раю». Ісус промовляє його до нашого страху перед смертю. Кожній людині властиво боятися смерті. Для когось це страх перед болем, для когось – перед втратою контролю, для когось – залишити дітей, батьків, рідних, друзів, улюблену справу, світ. Страх перед невідомістю смерті. Страх перед крахом, перед карою. У ці наші страхи Христос промовляє своє слово: «Ще сьогодні будеш зі мною в раю». Якщо ми вслухатимемося довго у ці слова, наш страх перед смертю переросте в довіру.
Перед нами ця сцена: один розбійник звинувачує Ісуса як первосвященики і фарисеї. Інший же визнає, що приймає гідне покарання, проте просить в Бога помилування. На це прохання Ісус відповідає: «Істинно каже тобі: сьогодні будеш зі мною в раю». Тут сьомий раз у Євангелії від Луки згадується слово «сьогодні». Це «сьогодні» обіцяє нам, що зовсім скоро після земної смерті Господь підхопить тебе і заведе у прекрасне місце спочинку, якого ще очі людські не бачили. У смерті відбувається переміна і сповнення Божої обітниці. Це втішлива картина того, що нас очікує після смерті.
Це друге слово Христа на хресті вказує нам на цілюще джерело надії, яке пробивається в нашій душі, проте так часто заглушується нашими страхами. Це не тільки надія на те, що після смерті ми будемо в раю з Ісусом. Це надія на те, що коли ми тут і тепер, у нашій безвихідній ситуації звернемося до Ісуса, вступаємо в рай. Те, що нам погрожує і жахає нас, перетворюється у райський сад. Як цей добрий розбійник, ми усвідомлюємо, що наша ситуація складна і не слід нас виправдовувати. Проте, ми плекаємо надію розбійника, який у цій безвихідній ситуації звертається до Ісуса і досвідчує сповнення своєї надії в Бозі. Надія ніколи не зрадить. Ми ніколи не повинні здаватися, навіть тоді, коли ми висимо як той розбійник на хресті наших власних внутрішніх конфліктів, прибиті цвяхами власних невдач та помилок. Нам слід лише в повній довірі глянути на Ісуса, який висить на нашій стороні. Тоді сповниться наша надія на перемогу над смертю та переміну наших немочей.
Молитва
Господи, що висиш на моїй стороні. Що висиш на хресті через мене і заради мене. Дякую Тобі за надію! Нехай вона ніколи не минає. Амінь.
(роздуми на основі книги "Sieben Schritte ins Leben", A. Grün)
Апостол Лука описує нам Ісуса як
великого молільника. Перед та під час важливої події Він молиться. Також чуємо
Його молитву на хресті: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк 23, 34). Ісус молиться за ворогів, Ісус
прощає. Коли ми дивимося, як Він прощає з хреста своїм вбивцям, то повинні
плекати надію, що і нам Він усе простив. Тоді і в нас самих не існує нічого
такого, чого б Він не зміг пробачити. Всепрощаюча Божа любов. Дивлячись на те,
як Він молиться за ворогів на хресті, усвідомлюємо, що НІЩО не відлучить нас
від Його любові.
Перше слово Ісуса на хресті
вказує на вирішальне джерело нашої віри:
на прощення. Багато людей страждають від того, що не можуть пробачити
собі і також нездатні пробачити тому, хто зранив їх. Саме це слово Ісуса – це
джерело, з якого ми можемо пити, щоб це прощення досягнуло нас. Прощення – це
цілюще джерело. Без прощення нам не вдається наше життя. Без прощення ми не
зможемо знайти спільну мову зі своїми ближніми.
Також йдеться про те, щоб впустити
ці слова Ісуса у свої самообвинувачення та самобичування, які виринають в нас
кожного разу, коли ми допускаємося помилки. Багато людей не можуть пробачити
самим собі, якщо вони не відповідають своїм уявленням про себе. Вони зляться на
себе, іноді навіть не можуть спати через надмірне відчуття провини. Впустімо
сюди слово Ісуса: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» Це слово визволяє нас. Воно означає, що ми насправді
в глибині душі не знали, що чинимо. Це зло перевершило нас і наше розуміння. Ми
не були справді вільними. Ми повелися нашими слабкостями, нашою пожадливістю,
нашими страхами. Віддаймо нашу провину в руки Божої любові, це визволить нас.
Слово Ісуса – це також шлях
прощення іншим людям. Нам здається, що ми не можемо пробачити людині, яка сильно
нас зранила. Нам не допомагають слова: «Мусиш пробачити, бо ти – християнин, бо
сам собі шкодиш тим, що ту злість у собі носиш…». Замість того, щоб переконувати
себе в тому, що треба пробачити, повторюймо ці слова Ісуса, думаючи про цих
людей. У нас запрацюють оборонні механізми, ми подумаємо: «О, ні, ця людина точно
знала, що робить, коли мене ранила. Вона зробила це навмисно, знаючи моє слабке
місце». І це може бути правдою. Проте, в глибині душі вона насправдіне знала, що
чинить. Якби ми бачили, що робимо, коли погоджуємося на зло, коли підписуємо
договір про співпрацю з дияволом, ми б ніколи того не чинили. Якби ми знали, як
в цей момент Богові болить, бо Його творіння, обмануте ворогом, йде проти свого
Творця. Якби ми бачили, що відбувається, коли ми чинимо зло, ми б ніколи на це
не погодилися. Так роздумуючи, ми можемо зрозуміти свого «злочинця», бо він
повівся на свою зажерливість, потребу влади. Його зло не стосується мене, він
нашкодив найперше собі. Він дозволив, щоб його ненависть його повела.
Якщо в такому світлі, у
присутності цих Ісусових слів дивитимусь на своїх ворогів, то мене потрохи
покидатиме почуття зранення. До серця прийде внутрішній мир. На того, хто
завдав мені болю, я подивлюсь новими очима. Я молитимусь, щоб він позбувся
своєї несвідомості і перейшов до свідомого життя в Бозі. Щоб перетворився із нездатної до стосунків людини в людину, яка вміє вийти назустріч. Щоб із тієї людини, яка ведеться своєю ненавистю, перетворився у людину, що вміє жити в гармонії з собою, Богом і людьми. І так поступово, з часом я зможу пробачити цій людині. Прощення звільнить мене від негативного зв’язку з цією людиною. Бо коли не можу пробачити, то зв’язаний з цією особою негативними почуттями і ведуся її ненавистю. А тепер звільняюся він негативної енергії. Перше слово Ісуса на хресті заживляє мої рани.
Перше слово Ісуса звільняє нас також від фундаментального страху – почуття провини. Воно більше характерне для людей, схильних до депресії. Завжди почуваюся винним. Я винуватий навіть тоді, коли щось не так відбувається в моєму оточенні. Батьки сваряться – я почуваюся винним… дуже часто цей страх просто нереальний. Повторюйте в цих випадках це слово Ісуса: : «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять». Тоді цей страх переходитиме у довіру і віру в те, що Господь мене любить безумовно і приймає завжди. Господь простив своїм вбивцям, і в мені немає нічого, чого б Він не міг простити та зцілити.
Молитва
Милосердний і добрий Боже, благослови цей тиждень, щоб він насправді був святим тижнем для мене та тих людей, які свідомо його переживають, а також для тих людей, які навіть не уявляють собі, що цей тиждень означає. Дозволь мені по-новому побачити страждання Твого Сина. Дозволь відчути ту любов, яку Твій Син показав нам, страждаючи на хресті та Твою любов, яка відкрилася нам через страждання Твого Сина. Ти так любиш світ, що віддаєш у наші руки Свою Дитину, щоб Він перемінив та зцілив безодню нашої ненависті та наших страхів. Зціли мене і наш світ. Пошли Свою всепрощаючу любов людям, які не можуть пробачити самі собі та з'єднані силою ненависті з іншими. За те, що так вмієш прощати - ДЯКУЄМО ТОБІ. Амінь.
на основі книги "Sieben Schritte ins Leben", A. Grün)
Сім слів Ісуса на хресті
Великдень – перше і найбільше свято всього християнства. Ще задовго до того як християни почали святкувати Різдво, вони святкували Пасху як центр своєї віри і як особисте свято свого життя. Уже в 4 столітті Церква святкувала не тільки triduum sacrum (три дні від страсної п’ятниці до Великодня), але й увесь страсний тиждень. Греки говорять про святий тиждень Пасхи, Великий тиждень. Ранні християни постили увесь цей тиждень для того, щоб належно приготуватися до ночі всіх ночей, Пасхальної ночі. Цього тижня ми святкуємо таємницю нашої віри, бо Христос переміг смерть і подарував нам можливість брати участь у Його воскресінні.
Те, що трапилося з Ісусом в час Його страждань, мусить показати нам шлях нашого життя. Це і є наше життя, це відповіді на ті труднощі, які сьогодні зустрічаються нам на перехресті життя. Ми мусимо усвідомити, що означає Боже відкуплення особисто для нас і як воно може перемінити наше життя.
Сім – святе число, число повноти і Божого звершення. Сім днів має тиждень, ми знаємо сім святих тайн і сім дарів Святого Духа. Сім – число переміни. Земне сповнюється Божим Духом і перемінюється у Божественне. Тому духовна традиція ще з часів Середньовіччя часто розглядає саме сім «слів», тобто «висловів» Ісуса на хресті. Саме страсний тиждень – найкращий час для того, щоб кожного дня сконцентруватися на одному із цих слів, присвятити цьому слову кожен із цих днів. У цих семи словах дух Ісуса. Чим глибше ми задумаємося над цими сімома словами і дозволимо їм проникнути в наше серце, тим більше дух Ісуса наповнить нас і перемінить.
Ми може в різний спосіб підходити до цих слів. Перша можливість така: дозволити цих словам проникнути в наші основні страхи. Слово Ісуса хоче реформувати наші страхи, зцілити нас. Друга можливість: ми розуміємо цих сім слів як джерела, з яких ми можемо черпати для того, щоб вони зміцнили нашу віру та зцілили наші рани. І третя можливість: споконвіку ми розуміємо хрест Ісуса як місце, в якому розкривається таємниця нашого визволення. Тому ми можемо впустити ці слова у наші почуття провини та самообвинувачення. Так ми досвідчимо в цих словах всепрощаючу любов Бога і звільнимося від самобичування. Четверта можливість: слова Ісуса на хресті – вираз Його любові, якою Він полюбив нас на хресті до кінця. Чим більше ми впускатимемо їх у своє серце, тим більше воно сповнюватиметься любові, яку Ісус довів нам на хресті. Апостол Іван описує любов Ісуса на хресті як дружню любов: «Ніхто не спроможне любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів життя віддає» (Ів. 15, 13). Ця любов хоче подолати в нас всі суперечності, на які ми страждаємо, щоб ми почувалися любленими з нашими сильними і слабкими сторонами, світлими та темними сторонами.
Вирушаймо разом з Ісусом в цю подорож до Воскресіння, довжиною у сім днів.
с. Юліна Андрусів зображення: https://www.google.com.ua/search
